Редагування перекладу

Англійський оригінал · diff-файл

Оригінальний текст з файла локалізації гри (Original Text EN):

None among the younger students could say for certain when the cat first arrived at the Inkbound Order, and those inquisitive souls who asked their elders were met with wildly differing tales. Master Zou swore that when Elder Changle first built the Archive Hall, the little beast had ambushed him from between the Tianyi Tower bookshelves. Master Fan insisted with absolute certainty that when the Twin Mavens joined the Order, the little rascal had hacked up a hairball right onto the hem of Lin Wenyuan's robe. Master Dong flipped through his old diaries and confirmed that the very year he entered Antiquity Hall, this feline was already a fixture curled upon the desks. Accounts varied endlessly, yet the cat paid them no mind.\nHaving heard their fill of these tales, the students embellished them further, claiming the cat had gained spiritual sentience from drinking Elder Changle's ink. They said it shared the Order's lifespan, possessed more wisdom than all past Ten Sages, and stood as a revered elder of the Inkbound Order, practically an "Eleventh Sage." Thus, everyone affectionately called it "Meowster."\nMeowster roamed freely throughout the Order every day. When hungry, it sauntered into the Dining Hall for the fattest fish belly; when thirsty, it lapped the freshest ink-water from the Inkstone Pool; by day, it basked in the sun atop manuscripts on the Book-Drying Terrace, and by night, it slipped onto the couches of Essence Retreat for warmth, with not a soul daring to utter a word of protest. That is, until the day it wandered up to Golden Bell Ridge and began sharpening its claws against the ancient pine at the summit, only to be seized by the scruff of its neck by Master Songfeng on woodland patrol, finally meeting its match.\nFrom that day forth, the cat behaved far better, daring only to roam the front courtyard and never again setting a paw into the back mountain. The precious scrolls of Tianyi Tower, the doorframes of Vigilance Pavilion, and the couches of Essence Retreat were finally delivered from their tribulations.

Китайська довідка · основний файл

"年轻一辈的学子们没人说得清猫儿是什么时候来到文津馆的，有好事之徒去问师长，说辞往往众口不一。\n邹师信誓旦旦，长乐老建藏书院时曾在天一楼书架间被这恶兽扑过。范师言语确凿，双元拜入文津馆时那小虎在林文元袍角吐了一滩毛球。董师翻了翻日录，证实自己入稽古斋那年便常见此狸奴盘在案上。众说纷纭，猫儿却不屑一顾。\n学子们听了一肚子故事，以讹传讹，都说猫儿吃了长乐老的墨汁成了精，与文津馆同寿，比历任十相博学，乃是文津馆的大前辈，可居十相之外第十一相，故而人人皆称一声“喵相”。\n喵相每日在馆中自由来去，饿了去膳堂吃最肥的鱼肚，渴了去洗砚池喝最新鲜的墨水，白天躺在晒书坪的书本子上晒太阳，夜里溜进双元居的榻上取暖，任谁都不敢吱一声。直至那一日，猫儿溜达到了金声岭，拿山顶的老松磨爪子，叫巡林的松风先生一把揪住了后脖颈，这才遇到了命里的煞星。\n打那之后，猫儿老实了不少，从此只敢在前庭游荡，再不敢往后山踏入一只小爪子，天一楼的典籍、思危阁的门槛、双元居的卧榻总算历劫完毕。"

Довідка, а не основа перекладу

Машинний переклад UA (AI):

Ніхто з молодших учнів не міг напевно сказати, коли кіт уперше прибився до Чорнильної Варти, а допитливі душі, які розпитували старших, чули вкрай різні оповіді. Майстер Дзов клявся, що коли Старійшина Чанле уперше збудував Залу Архівів, маленький звір підстеріг його між книжковими полицями Вежі Тяньї. Майстер Віяло з абсолютною впевненістю наполягав, що коли Двоє Мудреців приєдналися до Ордену, малий бешкетник виплюнув грудку шерсті просто на поділ мантії Лінь Веньюаня. Майстер Дун перегорнув свої старі щоденники й підтвердив: того самого року, коли він увійшов до Зали Давнини, цей кіт уже звично згортався клубочком на письмових столах. Версії не мали кінця, та кіт не звертав на них жодної уваги.\nНаївшись досхочу цих оповідей, учні ще більше їх прикрасили, заявляючи, що кіт набув духовної свідомості, напившись чорнила Старійшини Чанле. Вони казали, що він розділяє довголіття Ордену, мудріший за всіх колишніх Десятьох Мудреців і шанований як старійшина Чорнильної Варти — фактично «Одинадцятий Мудрець». Тож усі з любов’ю прозвали його «Мяустером».\nМяустер щодня вільно блукав усім Орденом. Коли зголоднів, неквапливо заходив до Їдальні по найтовстіше риб’яче черевце; коли хотів пити, хлебтав найсвіжішу чорнильну воду з Чорнильницького ставу; удень грівся на сонці, вилежуючись на рукописах Тераси сушіння книг, а вночі забирався на дивани Обителі сутності погрітися — і жодна душа не сміла й слова сказати проти. Так тривало до дня, коли він забрів на Хребет Золотого Дзвона й почав гострити кігті об давню сосну на вершині, аж поки Майстер Сунфен, патрулюючи ліс, не схопив його за загривок — і нарешті знайшовся той, кому він був не до снаги.\nВідтоді кіт поводився значно краще: смів блукати лише переднім подвір’ям і більше ніколи не ступав у задні гори. Дорогоцінні сувої Вежі Тяньї, одвірки Павільйону пильності та дивани Обителі сутності нарешті були врятовані від його лих.«

Ручний переклад UA:

Власного перекладу для цього режиму ще немає — показано основний переклад («Українська»). Запропонуйте свій, якщо в цьому режимі текст має відрізнятися.

Жоден із молодших учнів не міг напевно сказати, коли саме кіт уперше прибув до Чорнильної Варти, а допитливі душі, які розпитували старших, чули разюче різні оповіді. Майстер Дзов присягався, що коли старійшина Чанле уперше збудував Архівну залу, маленький звір причаївся й кинувся на нього з-поміж книжкових полиць Павільйону Єдиного Неба. Майстер Віяло з цілковитою впевненістю наполягав, що коли Близнюки-Мудреці вступили до Ордену, малий бешкетник виплюнув клубок шерсті просто на поділ мантії Лінь Веньюаня. Майстер Дун перегорнув свої старі щоденники й підтвердив: того самого року, коли він увійшов до Зали Давнини, цей котяра вже незмінно згортався клубком на письмових столах. Версії без кінця різнилися, та котові було до них байдуже.\nВислухавши досхочу цих оповідей, учні ще більше їх прикрасили, твердячи, що кіт набув духовної свідомості, напившись чорнила старійшини Чанле. Казали, що він розділяв довголіття Ордену, мав більше мудрості, ніж усі Десять Мудреців минулого, і був шанованим старійшиною Чорнильної Варти — практично "Одинадцятим Мудрецем". Тож усі з любов’ю називали його "Нявмейстером".\nНявмейстер щодня вільно блукав усім Орденом. Зголоднівши, він неквапливо заходив до Трапезної по найжирніше черевце риби; відчувши спрагу, сьорбав найсвіжішу чорнильну воду з Чорнильної водойми; удень грівся на сонці, вмостившись на рукописах Тераси сушіння книг, а вночі пробирався на дивани Оселі двох джерел, щоб зігрітися, і жодна душа не наважувалася висловити бодай слово протесту. Так було доти, доки він якось не забрів на Хребет Золотого Дзвона й не почав точити пазурі об древню сосну на вершині, аж поки Майстер Сунфен, що патрулював ліс, не схопив його за загривок — і зрештою кіт зустрів собі рівного.\nВідтоді кіт поводився значно краще: наважувався блукати лише переднім двором і більше ніколи не ступав лапою на задню гору. Дорогоцінні сувої Павільйону Єдиного Неба, дверні рами Павільйону пильності та дивани Оселі двох джерел нарешті були визволені від своїх лихоліть.

Запропоновані переклади

Завантаження...

Попередній перегляд перекладу

Запропоновані переклади