← На головну
Попередній перегляд перекладу
Службовий рядок diff — перекладу не потребує
Гра показує тут службовий байт; переклад для цього ID не спрацює.
Рядок перекриває diff-файл гри
Переклад «�» — навмисна позначка: гра показує тут текст із diff-файлу локалізації з тим самим ID. Перекладати цей рядок не потрібно.
Англійський оригінал · основний файл
As I walked toward Vigilance Pavilion, the sound of flowing water grew louder, and the forest deepened. At the road's end, a solitary peak suddenly rose before me, sharp and isolated like a sword piercing the heavens. Surrounded by boundless sea and misty waves, it looked like an immortal mountain rising from the ocean. This was Goldentone Ridge.\nAtop the ridge stood a towering stone tower, built of brick and stone, blending seamlessly with the mountain itself, growing ever more rugged through wind and rain. Below it stretched a broad courtyard several arm-spans wide, with a hanging ladder leading up. Climbing to the tower's summit, one beheld endless blue waves, gulls skimming low, distant sails like tiny beans fading in and out along the horizon. A wooden bell hung at the peak. Each strike rang out like thunder, rolling across the land. When the wind rose, the bell's tone mingled with the roar of the pines, rising and falling as though heaven and earth resonated together.\nBeside the ridge, a plank road hung suspended, carved into the sheer cliff face. Artisans first drilled holes into the rock, then set wooden beams across, laying thick planks atop them, winding upward. Standing here, one saw endless blue waves far below, clouds churning like a sea, a chilling wind rising from beneath one's feet, enough to make the legs tremble.\nReaching the very summit, I stood facing the wind, gazing out at the boundless expanse of heaven and earth. In the distance, sea and sky blurred into one, vast and indistinct; nearby, the pines rustled in waves, swaying with the breeze. The bell tower stood firm behind me, silent as a boulder. In that moment, all the pent-up cares in my chest seemed washed away, and the clamor of the mortal world fell utterly silent.\nThe tolling of Goldentone carries not merely a hundred miles, but straight into the human heart. Scholars throughout the land, upon hearing this bell, shall know that this mountain holds a bell, and this bell holds the Way. A thousand years hence, the bell's toll shall not cease, nor shall the lineage of the Way.
Китайська довідка · основний файл
余行至思危阁,渐闻水声潺潺,林木愈深。路尽处,忽见一峰突起,孤绝如剑,直插云霄。四周沧海环绕,烟波浩渺,望之若海上仙山。此即金声岭也。\n岭上石楼巍然,砖石垒之,与山体浑然天成,历经风雨而愈显苍劲。其下广约数丈,内设垂梯而上。爬至楼顶,但见碧波万顷,鸥鸟低翔,远帆如豆,隐现天际。顶悬木铎,每每击之,声如雷震,滚滚而落,弥漫四野。风起时,钟声与松涛相和,或沉或昂,恍若天地同鸣。\n岭侧有栈道悬空,依危崖而凿。工匠先于岩壁凿孔,架木为梁,上铺厚板,盘旋而上。临此地者,但见脚下沧波万里,云海翻涌,有凛凛之风自足下起,不觉股栗。\n余登上绝顶,临风而立,四望空阔,天地无垠。远处海天一色,苍茫难辨;近处松涛阵阵,随风摆之。钟楼巍然立于身后,静默如磐石。此时但觉胸中积郁一洗而空,尘世扰攘皆不可闻。\n金声一振,非止传于百里,更入人心。天下向学之士,闻此钟声,当知此山有铎,此铎有道。千年之下,钟声不绝,道脉亦不绝矣。
Довідка, а не основа перекладу
Коли я рушив до Павільйону пильності, шум течійної води ставав дедалі гучнішим, а ліс — густішим. Наприкінці дороги переді мною раптом здійнялася самотня вершина — гостра й відокремлена, мов меч, що пронизує небеса. Оточена безкрайнім морем і туманними хвилями, вона скидалася на безсмертну гору, що здіймається з океану. Це був Хребет Золотого Дзвону.\nНа гребені височіла кам'яна вежа, зведена з цегли та каменю, що невіддільно зливалася із самою горою, стаючи дедалі суворішою під вітрами й дощами. Внизу простягався широкий дворик завширшки в кілька сажнів, а нагору вела підвісна драбина. Піднявшись на вершину вежі, можна було побачити безкрайні сині хвилі, чайок, що низько ковзали над водою, і далекі вітрила, мов крихітні боби, що зникали й з'являлися на обрії. На самій верхівці висів дерев'яний дзвін. Кожен удар Жан розлягався, мов грім, прокочуючись над землею. Коли здіймався вітер, дзвін змішував свій голос із ревом сосен, то здіймаючись, то стихаючи, наче небо й земля звучали в унісон.\nПоряд із гребенем висіла дощата стежка, вирубана в стрімкій поверхні скелі. Спершу майстри просвердлювали в камені отвори, потім укладали поперек дерев'яні балки, а зверху настилали товсті дошки, що звивисто підіймалися вгору. Стоячи тут, можна було побачити далеко внизу безкрайні сині хвилі, хмари, що вирували, мов море, і крижаний вітер, який здіймався з-під ніг, змушуючи їх тремтіти.\nДіставшись самої вершини, я став обличчям до вітру й вдивлявся в безмежний простір неба та землі. Удалині море й небо зливалися воєдино, величезні й невиразні; поблизу сосни шуміли хвилями, гойдалися під подихом вітру. За моєю спиною непорушно стояла дзвіниця, мов брила. Тієї миті всі накопичені турботи в моїй скрині наче змилися, а гамір людського світу цілковито стих.\nПередзвін Золотозвуку лунає не просто на сто миль — він прямує просто до людського серця. Учителі по всій землі, почувши цей дзвін, знатимуть: у цій горі є дзвін, а в цьому дзвоні — Шлях. Через тисячу років передзвін не змовкне, як і не перерветься спадкоємність Шляху.
Ручного перекладу ще немає — показано машинний.
Запропоновані переклади
Завантаження...