← На головну
Попередній перегляд перекладу
Службовий рядок diff — перекладу не потребує
Гра показує тут службовий байт; переклад для цього ID не спрацює.
Рядок перекриває diff-файл гри
Переклад «�» — навмисна позначка: гра показує тут текст із diff-файлу локалізації з тим самим ID. Перекладати цей рядок не потрібно.
Англійський оригінал · основний файл
I, Lu Zundu, together with six others—Sun Shaoqing, Wang Chongsu, Cheng Yu, Li Yiyue, Qi Pingzhan, and Wang Ji—being neighbors of the same district, answered the summons each in turn, and were fortunate enough to meet upon this road.\nTrusted with this task, I take up my brush to record upon these bamboo slips all that my companions witnessed and heard along our journey.\nPassing through Pingxiang, we found the city put to the sword for three days, its moats and pools all turned red with blood. Corpses hung from the roof beams at even intervals, and passersby covered their noses and hurried past, none daring to look directly upon them.\nNext, at Huaiyin, a great famine had struck that year—a picul of rice cost fifty thousand coins, and the common folk had nothing to eat. Fathers sold their own sons; children were bound and led to slaughter, butchered as one would sheep or swine.\nIn the wilds, abandoned infants wailed among the grasses; widows wept until their tears ran dry. By night, one could see ghostly blue-green flames flickering—travelers said they were born of human blood.\nWe lodged at an ancient temple upon a deserted mountain, where we heard the bell toll in low, choking sobs, as though weeping, as though lamenting. We stopped at a desolate roadside inn, where lamp-flames suddenly leapt up of their own accord, as though restless spirits lingered still, unwilling to depart.\nPassing through Linqiu, we saw bamboo poles scattered and broken, and an old man weeping in grief. Upon asking, we learned that the year before, a person of noble rank had passed through, and two children, playing with bamboo poles as toys, had been accused of spreading heretical rumors to deceive the masses, and were both put to death.\nUpon reaching the old ruins west of Quanxi, amid crumbling walls and broken partitions, we heard an old woman tell her tale: once, a young bride, her wedding finery not yet removed, heard the sudden ring of a blade in the courtyard, and in an instant her head was severed from her body. Her parents died of grief; her sisters threw themselves into the well to follow her in death. Thus the whole household was extinguished, and now trees already grow tall upon their graves.\nWe also saw a performer, drunk, who in jest placed a melon upon his neck as a game. The onlookers egged him on, and someone drew a sword and struck it down, splattering blood across the wine cups and dishes upon the table. Yet the crowd only clapped their hands and laughed aloud, as though they had seen nothing at all.
Китайська довідка · основний файл
余卢遵度与孙绍青、王崇素、成俞、李仪月、齐平湛、王季七人,乡里相近,闻召各趋,幸会于斯。\n蒙见信,余执笔将诸君沿途所历所闻,录于简牍。\n经平襄,城屠三日,隍池尽赤。悬尸于梁者,如期相近,行人掩鼻而趋,莫敢正视。 \n次淮阴,岁大饥,米斛五十千,民不得食,父子相鬻,缚儿就屠,刲剔如羊豕。 \n野有弃婴,啼于草间,嫠妇泣尽,夜见磷火青荧,行者言人血所化。 \n宿空山古寺,闻钟声咽咽,如泣如诉;泊野店荒驿,见灯焰倏起,若亡魂之不去者。 \n过临丘,见竹竿零落,老父怆泣。问之,乃知前岁有贵人过,二童以竹竿为戏,竟以妖言惑众,尽斩之。 \n至泉西故地,颓垣败壁间,闻老妪言:昔有女初嫁,吉服未解,忽刀刃鸣于庭,身首异处。双亲恸亡,其姊妹赴井以殉,阖门遂绝,墓木已拱矣。 \n又见伶人醉中,以瓜置颈为戏,坐客怂恿,拔剑断之,血溅樽俎,众拊掌大笑,若无睹焉。
Довідка, а не основа перекладу
Я, Лу Цзунду, разом із шістьма іншими — Свень Шаоцин, Ван Чунсу, Чен Ю, Лі Іюе, Ці Пінчжан і Ван Дзі — будучи сусідами з одного округу, по черзі відгукнулися на заклик і мали щастя зустрітися на цій дорозі.\nДовіривши мені цю справу, я беру пензель, щоб записати на цих бамбукових дощечках усе, що мої супутники побачили й почули під час нашої мандрівки.\nПроходячи через Пінсян, ми побачили місто, віддане мечу на три дні, а його рови й ставки почервоніли від крові. Тіла рівномірно звисали з крокв дахів, а перехожі затуляли носи й поспішали далі, ніхто не наважувався дивитися на них просто.\nДалі, у Хваїні, того року вдарив великий голод — пікуль рису коштував п'ятдесят тисяч монет, а звичайний люд не мав чого їсти. Батьки продавали власних синів; дітей зв'язували й вели на заклання, забивали, мов овець чи свиней.\nУ глушині покинуті немовлята голосили серед трав; удови плакали, доки сльози не висихали. Вночі можна було побачити примарні синьо-зелені вогники, що мерехтіли, — мандрівники казали, ніби вони народилися з людської крові.\nМи зупинилися в стародавньому храмі на безлюдній горі, де почули, як дзвін б'є низькими, захлинаючись риданнями, наче плаче, наче голосить. Ми спинилися в пустій придорожній заїжджій господі, де полум'я ламп раптом саме собою підскочило вгору, наче неспокійні духи все ще не бажали відходити.\nПроходячи через Лінцю, ми побачили розкидані й поламані бамбукові жердини та старого чоловіка, що гірко плакав. Розпитавши його, ми дізналися, що торік тут проїжджала особа знатного роду, а двох дітей, які гралися бамбуковими жердинами, наче іграшками, звинуватили в поширенні єретичних чуток, щоб обдурити народ, і обох стратили.\nДіставшись старих руїн на захід від Цюаньсі, серед зруйнованих мурів і понівечених перегородок, ми почули розповідь старої жінки: колись молода наречена, ще не знявши весільного вбрання, почула раптовий дзенькіт клинка у дворі, і вмить її голову було відтято від тіла. Її батьки померли від горя; сестри кинулися в колодязь, щоб піти за нею у смерть. Так увесь дім згас, і тепер над їхніми могилами вже височіють дерева.\nМи також побачили п'яного виступальника, який жартома поклав диню собі на шию як забаву. Глядачі підбурювали його, і хтось вихопив меч та вдарив по ній, розбризкавши кров по чарках і тарелях на столі. Та натовп лише плескав у долоні й голосно сміявся, наче зовсім нічого не бачив.
Ручного перекладу ще немає — показано машинний.
Запропоновані переклади
Завантаження...