← На головну
Попередній перегляд перекладу
Службовий рядок diff — перекладу не потребує
Гра показує тут службовий байт; переклад для цього ID не спрацює.
Рядок перекриває diff-файл гри
Переклад «�» — навмисна позначка: гра показує тут текст із diff-файлу локалізації з тим самим ID. Перекладати цей рядок не потрібно.
Англійський оригінал · основний файл
From the Record of Buddhist Monasteries: Seedling Temple.\n\nSeedling Temple rests on the eastern shade of Mount Tai and the sunny northern shore of the Great Lake. Reflected in the mountain and water, it is truly a realm of serenity. The temple was originally named Jujube Pit, established during the Zhenyuan era of the Tang Dynasty.\nIn the past, there was a commoner of Qingzhou surnamed Chen, his given name lost to time, whose family had lived in Linzi for generations. In the early Zhenyuan era, he followed his merchant father to sell jujubes in Pengcheng. After the goods were sold, his father contracted an illness and perished on the journey home. Left orphaned and helpless, the son was overcome with inconsolable grief. He sighed, "Life is but a fleeting lodging; meetings and partings are impermanent. My father died for the profit of jujubes, and I am orphaned because of jujubes. Is this not the will of Heaven?" He then shaved his head to become a monk, vanishing into the Buddhist gates.\nUpon hearing this, the local villagers were filled with pity. A village elder remarked, "Is the tragedy of the Chen family truly isolated? Where shall the orphaned children of future generations find refuge?" Thus, they pooled their funds and built a small sanctuary at the foot of Mount Tai, naming it Jujube Pit Temple. Once completed, it took in orphans, providing them with food, clothing, and the teachings of the scriptures. From then on, the homeless children of the land had a place to return to.\nThe temple sits by the mountains and waters, shaded by towering ancient trees, with winding paths leading to profound seclusion. Within are several meditation halls; though simple in form, their craftsmanship is exquisite. The zen pavilions are empty and quiet, the hidden chambers deep and still. Splendid trees line the windows, and fragrant herbs encircle the steps. Spring birds and autumn cicadas sing in succession. Though situated in the mortal realm, it feels akin to a deep ravine. Monks of quiet practice sit upright inside, living on the wind and the Dao, settling into lotus posture to count their breaths.\nBehind the temple stands an ancient jujube tree, said to have been planted by the Chen father and son. Over the years, its trunk has grown thick, its branches flourishing, yielding massive fruits. When the jujubes ripen, the monks harvest and distribute them. The orphans who eat them all feel gratitude for the Buddha's grace.\nPassing through the Five Dynasties, the temple gradually fell into ruin, and the children and monks it sheltered returned to secular life. In the early Song Dynasty, several disciples of the Inkbound Order arrived here on their academic travels. They saw dark-robed Buddhist monks residing in the temple, alongside yellow-capped Daoist priests who also registered their names there. Buddhists and Daoists mingled, each practicing their own way. The disciples told the crowd, "This mountain is imbued with spiritual grace; it is truly a place for the Three Teachings to cultivate together." A monk named Daojue said, "Why not rename it 'Seedling' (Dawn of Enlightenment), to broadly embrace Confucianism, Buddhism, and Daoism? Are the monasteries the only ones who save the common people? To contemplate the blessings and misfortunes of the past is nothing but an early awakening." All praised the idea, and the name was changed to Seedling Temple.\nLater, hearing of the Cotton Goddess among the folk, who protects weavers and blesses the commoners, the village elders invited her shrine into the temple. Since then, Buddhist halls, Daoist shrines, and Confucian academies stand side by side. The incense burns ever brighter, and believers gather like spokes to a hub.\nEast of the temple lies a hidden grotto, a place for Daoist cultivation. Just ten steps inside, shadowed stones and drooping trees reveal a profound realm, a universe hidden within a mustard seed. The cave is deep and secluded; even in the blazing summer, a chilling breeze strikes the skin. A Daoist priest cultivates within, guiding his breath and absorbing the essence, ignoring worldly affairs. Ancient vines entwine the cave, wildflowers bloom in clusters, and birds chirp occasionally. It is a true immortal paradise.\nToday, the temple is hidden within a dense forest, rarely visited by men. Yet the morning bell and evening drum resound for miles. Ascending the temple to gaze afar, the Great Lake is like a mirror, and Mount Tai like a screen. The misty waters are boundless, the emerald peaks layered.\nAlas! The affairs of the world are impermanent, and prosperity and decline have their destined times. The grief of losing one's parents in the past has transformed into the mercy of Seedling Temple today. The name of a single temple has changed multiple times, yet its heart of compassion has only grown firmer through the ages. The Three Teachings blend together, each attaining its own wonder; this is the spiritual focus of Mount Tai. Future generations who visit here should reflect on the brevity of life and seek enlightenment early, lest they wait until their hair turns white to regret the days of their youth.
Китайська довідка · основний файл
青州伽蓝记·早悟寺 \n早悟寺者,在泰山之东阴,大泊之阳,山水辉映,实为幽境。寺本名枣核,唐贞元中所立也。\n昔青州有民陈氏,名讳不考,世居临淄。贞元初,随父商贾,贩枣彭城。货既毕,父遘疾,殒于归途。自后孤苦无依,悲恸不能自已,叹曰:"人生如寄,聚散无常。父以枣利而亡,儿以枣故而孤,此非天意乎?"遂落发为僧,遁迹空门。\n乡人闻之,莫不惋惜。有长者议曰:"陈氏父子之悲剧,岂独一家哉?后世孤儿失怙者,将何所归?"乃相率捐资,于泰山下立小刹,名曰枣核寺。寺成,收容孤幼,给以衣食,教以经书。自是之后,无家之子,皆有所归。\n寺临山傍水,古木参天,曲径通幽。中有禅房数楹,形制虽朴,巧构难加。禅阁虚静,隐室凝邃。嘉树夹牖,芳杜匝阶。春鸟秋蝉,鸣声相续。虽处尘世,想同岩谷。静行之僧,绳坐其内,餐风服道,结跏数息。\n寺后有古枣树一株,传为陈氏父子所植。岁久干粗,枝叶繁衍,子实甚大。枣熟之时,寺僧采而分之,孤幼得食,皆感佛恩。\n后历五代,寺渐倾颓,其所纳幼童与僧众皆还俗。至宋初,有文津馆弟子数人,游学至此。见寺中有缁衣僧人居住,复有黄冠道者挂名其间,佛道杂处,各修其法。弟子谓众曰:"此山灵秀,实为三教共修之地。"有比丘道觉者云:"不若改称早悟,广纳儒释道三家。渡天下之黎民者,岂独伽蓝?参往昔之福祸者,无非早悟。"众皆称善,遂易名为早悟寺。\n又闻民间有棉花娘娘者,护佑织纺,泽被黎庶。乡老请入寺中,立祠奉祀。自是佛殿道观儒堂并列,香火益盛,信徒辐辏。\n寺东有洞天一处,乃道家修真之所。入洞仅十步,有幽石垂树,虽芥子之地亦有洞天之渺。洞中幽深,虽炎夏而凉气袭人。有道士,修炼其中,服气导引,不问世事。洞中古藤缠绕,野花丛生,鸟雀时鸣,真仙境也。\n今寺隐密林之中,人迹罕至。晨钟暮鼓,声闻数里。登寺远眺,大泊如镜,泰山如屏。烟波浩渺,峰峦叠翠。\n嗟乎!世事无常,盛衰有数。昔日椿萱之悲,今为早悟之慈。一寺之名,几经更易,而慈悲之心,历久弥坚。三教共融,各得其妙,此乃泰山之灵秀所钟也。后人游此,当思人生苦短,及早觉悟,勿待白发方悔少年时也。
Довідка, а не основа перекладу
З «Записів про буддійські монастирі»: Храм паростків.\n\nХрам паростків стоїть у східній тіні Гори Тайшань, на сонячному північному березі Великого озера. Віддзеркалюючись у горах і водах, він воістину є царством спокою. Спочатку храм називався Ямами зизифуса; його заснували за доби Джен'юань династії Тан.\nКолись жив простолюдин із Цінджов на прізвище Чень, чиє ім’я загубилося в часі; його родина поколіннями мешкала в Ліньцзи. На початку доби Джен'юань він вирушив зі своїм батьком-купцем продавати зизифус у Пенчені. Коли товар продали, батько занедужав і помер дорогою додому. Осиротілий і безпорадний син був охоплений невтішним горем. Він зітхнув: "Життя — лише скороминущий притулок; зустрічі та розлуки непостійні. Мій батько помер заради прибутку від зизифуса, а я осиротів через зизифус. Невже це не воля Небес?" Тоді він поголив голову, став ченцем і зник за буддійськими воротами.\nПочувши про це, місцеві селяни сповнилися жалем. Один сільський старійшина мовив: "Невже трагедія родини Чень справді поодинока? Де майбутні покоління осиротілих дітей знайдуть прихисток?" Тож вони склалися коштами й збудували невелику обитель біля підніжжя Гори Тайшань, назвавши її храмом Ям із зизифусом. Коли будівництво завершилося, храм приймав сиріт, забезпечуючи їх їжею, одягом і вченнями священних писань. Відтоді безпритульні діти цієї землі мали місце, куди могли повернутися.\nХрам стоїть поміж гір і вод, у тіні високих древніх дерев; звивисті стежки ведуть до глибокого усамітнення. Усередині є кілька залів для медитацій; хоч їхня форма проста, майстерність виконання вишукана. Дзенські павільйони порожні й тихі, потаємні покої глибокі й безмовні. Пишні дерева тягнуться вздовж вікон, а запашні трави облямовують сходи. Весняні птахи й осінні цикади співають одна по одній. Хоч храм і стоїть у світі смертних, він нагадує глибоку ущелину. Ченці тихої практики сидять усередині прямо, живучи вітром і Дао, сідаючи в позу лотоса, щоб лічити подихи.\nПозаду храму стоїть древнє дерево зизифуса, яке, кажуть, посадив Чень father and son. За минулі роки його стовбур став товстим, гілки пишно розрослися, а плоди налилися велетенськими розмірами. Коли зизифус достигає, ченці збирають його й роздають. Сироти, які його їдять, усі відчувають вдячність за милість Будди.\nПройшовши крізь добу П’яти династій, храм поступово занепав, а діти й ченці, яких він прихищав, повернулися до мирського життя. На початку династії Сон сюди під час навчальної мандрівки прибули кілька учнів Чорнильної Варти. Вони побачили в храмі буддійських ченців у темних шатах, а також даоських жерців у жовтих шапках, які теж записали тут свої імена. Буддисти й даоси змішалися, кожен практикував свій шлях. Учні сказали присутнім: "Ця гора сповнена духовної благодаті; воістину це місце, де Три Вчення можуть спільно вдосконалюватися." Чернець на ім’я Даоцзюе мовив: "Чому б не перейменувати його на «Паросток» (Світанок просвітлення), щоб широко прийняти конфуціанство, буддизм і даосизм? Невже лише монастирі рятують Звичайний народ? Розмірковувати про благословення й нещастя минулого — це не що інше, як раннє пробудження." Усі схвалили цю думку, і назву змінили на Храм паростків.\nЗгодом, почувши від простолюду про Бавовняну богиню, яка захищає ткачів і благословляє простий люд, сільські старійшини запросили її святилище до храму. Відтоді буддійські зали, даоські святилища й конфуціанські академії стоять пліч-о-пліч. Пахощі горять дедалі яскравіше, а віруючі збираються, мов спиці навколо втулки.\nНа схід від храму лежить потаємний грот — місце даоського вдосконалення. Лише за десять кроків усередину затінені камені й похилені дерева відкривають глибокий світ, усесвіт, прихований у зернині гірчиці. Печера глибока й усамітнена; навіть у палаюче літо холодний вітер обдає шкіру. Усередині вдосконалюється даоський жрець, спрямовуючи подих і вбираючи сутність, не зважаючи на мирські справи. Древні лози обплітають печеру, польові квіти розквітають гронами, а птахи час від часу щебечуть. Це воістину рай безсмертних.\nСьогодні храм прихований у густому лісі, і люди рідко його відвідують. Та ранковий дзвін і вечірній барабан лунають на багато миль. Піднявшись до храму й оглянувши далечінь, можна побачити, що Велике озеро схоже на дзеркало, а Гора Тайшань — на ширму. Туманні води безкраї, смарагдові вершини нашаровуються одна на одну.\nНа жаль! Справи світу непостійні, а процвітання й занепад мають свій призначений час. Колишнє горе від утрати батьків сьогодні перетворилося на милосердя Храму паростків. Назва одного храму змінювалася багато разів, та його співчутливе серце з віками лише ставало твердішим. Три Вчення зливаються воєдино, кожне являючи власне диво; це духовне осереддя Гори Тайшань. Майбутні покоління, які відвідають це місце, мають замислитися над скороминущістю життя й рано шукати просвітлення, щоб не чекати, доки волосся побіліє, аби шкодувати про дні юності.
Ручного перекладу ще немає — показано машинний.
Запропоновані переклади
Завантаження...