← На головну
Попередній перегляд перекладу
Службовий рядок diff — перекладу не потребує
Гра показує тут службовий байт; переклад для цього ID не спрацює.
Рядок перекриває diff-файл гри
Переклад «�» — навмисна позначка: гра показує тут текст із diff-файлу локалізації з тим самим ID. Перекладати цей рядок не потрібно.
Англійський оригінал · основний файл
At twenty-one, Qin Fen harbored a secret ambition that went completely against his parents' wishes. He wanted to be a hero.\n\nHe didn't want to be the wandering, aimless sort of hero. His goal was specific: first, become a constable. Next, solve a massive case. Finally, bring peace to the land and go down in history.\nLogically, going down in history should have been the hardest part. But for Qin Fen, just taking the first step to become a constable was as hard as climbing to the heavens. Who told him to be born to parents who ran a stationery shop selling the Four Treasures of the Study?\n\nThe elder Qins were minor scholars in their hometown and naturally hoped their only son would be well-read and eventually inherit the family business.\nUnfortunately, Qin Fen was completely incapable of sitting still. The moment he opened a book, his mind would wander miles away in less time than it takes a stick of incense to burn.\n\nHis parents were frantic. They tried all the bizarre motivational tactics they read about in ancient texts, like tying his hair to a ceiling beam or pricking his thigh with an awl. They even moved three times just to live next door to the scholars who frequented their shop. Nothing worked. Qin Fen remained exactly the same: a boy who fell asleep the second he touched a book.\n\nUntil one day, his parents were shocked to find him burning the midnight oil, reading intently.\nOutside his window, they hugged each other and wept tears of joy, praising their decision to name him Qin Fen, which sounded just like the word for "diligent." He was finally studying!\nThe next morning, Qin Fen threw open his bedroom door and proudly announced to his parents that he was going to become a constable.\n\nOnly then did they realize their son hadn't been reading any serious classics at all. It was just a cheap pulp novel titled "No Catch, No Peace."\nQin Fen preferred not to think about what happened next. It was the first time he had found his true calling, and also the first time he realized just how agonizingly far away it was.\nAfter arguing with his parents endlessly, he ultimately lost. Through their connections, he was practically tied up and shipped off to Mohist City to study. \nBefore he could go out catching criminals, he had been caught himself.\n\nQin Fen managed to sit in the classrooms of Mohist City for a few months. The elders spoke well enough, but the image of Li Sandao, the dashing constable from his novel who could pluck a murderer out of a crowd with a single point of his finger, kept flashing before his eyes.\nAh, he couldn't wait another second to become a constable!\nSo, after asking around, Qin Fen finally found a secluded courtyard with a plaque that read "Bureau of Relief."\n\nIt wasn't the most glamorous place, but to Qin Fen, it was exactly what he had dreamed of.\nIgnoring Zhen Gui's endless attempts to chase him away, he stubbornly refused to leave. When Zhen Gui locked him out of the house, he simply slept in the yard for three months straight.\nHe even went off and somehow procured a uniform identical to Zhen Gui's. From then on, wherever Zhen Gui went, he followed.\n\nOver time, the mountain villagers naturally assumed he was part of the Bureau of Relief, calling him "Constable Qin" this and "Constable Qin" that.\n"Uncle Chen's chicken is still missing! Aunt Xu asked me to bring the eggs back, and later I need to deliver this millet to Lame Tao... Oh! And that wooden eagle is just spinning in circles, I need to fix that too!"\nPerhaps he was just addicted to being called Constable Qin, but the moment he opened his eyes every morning, he worked like he had an endless supply of energy.\n\n"Hey, do you really think you can become a hero here?" Zhen Gui asked, squinting at the passionate, eccentric young man, offering a word of well-meaning advice.\nAt that moment, Qin Fen was holding a basket of eggs in his left arm and a sack of millet in his right, with a stray chicken feather stuck in his hair. He thought about it seriously for a second and then shouted at the top of his lungs, "Absolutely!"
Китайська довідка · основний файл
秦奋今年二十一,心里揣着一个违背父母期待的愿望——他,想当英雄!\n才不是泛泛于田野的那种英雄,他的心愿具体得很,要先当捕快,再破大案,造福四方,名留青史。\n按理来说,名留青史最难。可对秦奋来说,当上捕快这第一步已难上青天,谁叫秦奋有一对开文房四宝店的爹娘呢。\n秦奋的爹娘在本地也算半个文人,自然盼着独子亦能饱腹诗书,有朝一日继承家业。\n可惜秦奋打小就坐不住,只要一摊开书,不消一炷香的功夫就能梦游千里之外。\n秦奋的爹娘为此着急上火,跟着书本学了不少劝学怪招,什么头悬梁、锥刺股、连家都搬了三次,专挨着常来铺子的老熟客住,却也不见效果……秦奋还是那个秦奋,沾书就着。\n\n直到有一天,秦奋的爹娘意外地发现秦奋竟在挑灯夜读。\n窗户外,他爹娘相拥而泣,感动得老泪纵横:还得是名字起得好啊,秦奋果然好学了!\n第二日,秦奋打开卧房的门,同爹娘大声宣布——他,要去做捕快了!\n爹娘这才知道,秦奋看的那是什么正经书,不过是一本叫做《不捕不快》三流小说。\n后来发生的事,秦奋不愿回想。那是他第一次找到自己的愿望,也是第一次知道自己和愿望的距离竟然有那么远。\n秦奋和爹娘争个不休,最后还是败下阵来,被爹娘托了关系、连捆带绑地送至墨城求学。\n还没轮到他不捕不快人家,自己倒是被不捕不快了。\n秦奋在墨城的学堂也坐上过几个月,长老们说得是好听。可是书里那个叫李三刀的捕快,左手一扶额、右手一抬指,就能在人群里一把揪出真凶的风流做派,总是反复出现在秦奋的眼前。\n啊,当上捕快这件事,果真已一刻不能再等。\n\n于是,秦奋四处打听,终于找到一个写着“解忧司”三个字的偏僻小院。\n虽然环境不尽人意,但对秦奋来说,这就是他梦想着的地方。\n他不顾甄贵的阻拦,死气白咧地就在这呆下了。甄贵不让他进屋,他就索性睡在院子里,一躺就是三个月。\n更是不知去哪儿打了一件和甄贵一模一样的制服,从此甄贵去哪他去哪。\n久而久之,山民们也自然把他认作了解忧司的一员,秦捕快、秦捕快的叫着。\n“陈叔家的鸡还没找见,徐婶子托我把鸡蛋收回去,一会还要把这米给陶瘸子送过去……哦!木鸢原地打转,也得修修!”\n或许是贪图这一声声秦捕快,秦奋每天两眼一睁就是干,像是有花不完的力气似的。\n“诶,你真觉得在这你能当上英雄?”甄贵眯着眼打量着这个一腔热血的古怪年轻人,作出好意提醒。\n此刻的秦奋左手抱着一篮子鸡蛋,右手提着一小袋粟米,头顶还顶着一根鸡毛,认真思考了一下,大声地说,“当然!”
Довідка, а не основа перекладу
У двадцять один рік Цінь Фен плекав таємну мрію, що геть суперечила волі його батьків. Він хотів стати героєм.\n\nВін не бажав бути мандрівним героєм без мети. Його мета була чіткою: спершу стати констеблем. Потім розкрити грандіозну справу. Нарешті, принести мир цій землі й увійти в історію.\nЛогічно, саме слава в історії мала бути найважчою частиною. Та для Цінь Фена навіть перший крок до служби констеблем був не легшим за сходження на небеса. Хто ж знав, що він народиться в батьків, які тримали крамницю канцтоварів і продавали Чотири скарби вченого?\n\nСтарійшини роду Цінь були невеликими вченими у своєму рідному краї й, природно, сподівалися, що їхній єдиний син буде начитаним і зрештою успадкує родинну справу.\nНа жаль, Цінь Фен зовсім не вмів сидіти спокійно. Щойно він розгортав книжку, його думки за час, коротший за горіння пахощів, відлітали за багато миль.\n\nБатьки були у відчаї. Вони випробували всі дивні способи мотивації, про які читали в давніх текстах: прив’язували його волосся до стельової балки чи кололи стегно шилом. Вони навіть тричі переїжджали, аби оселитися поруч із ученими, що часто заходили до їхньої крамниці. Ніщо не допомогло. Цінь Фен залишався таким самим: хлопцем, який засинав тієї ж миті, щойно торкався книжки.\n\nАж одного дня батьки приголомшено виявили, що він засидівся до півночі, захоплено читаючи.\nЗа його вікном вони обійнялися й заплакали від радості, вихваляючи своє рішення назвати його Цінь Феном — це звучало майже як слово «старанний». Нарешті він узявся до науки!\nНаступного ранку Цінь Фен навстіж відчинив двері спальні й гордо оголосив батькам, що стане констеблем.\n\nЛише тоді вони зрозуміли, що син зовсім не читав серйозної класики. То був дешевий бульварний роман під назвою «Немає упіймання — немає спокою».\nЦінь Фен волів не думати про те, що сталося далі. То був перший випадок, коли він знайшов своє справжнє покликання, і водночас перший раз усвідомив, як болісно далеко воно було.\nПісля нескінченних суперечок із батьками він зрештою програв. Завдяки їхнім зв’язкам його практично зв’язали й відправили до Міста Моїстів на навчання. \nЩе не встиг він вирушити ловити злочинців, як його самого спіймали.\n\nЦінь Фен кілька місяців просидів у класах Міста Моїстів. Старійшини викладали непогано, але перед очима раз у раз поставав образ Лі Саньдао — ефектного констебля з його роману, який одним помахом пальця міг вихопити вбивцю з натовпу.\nОх, він більше не міг чекати ні секунди, щоб стати констеблем!\nТож, розпитавши людей, Цінь Фен нарешті знайшов відокремлений дворик із табличкою «Бюро допомоги».\n\nМісце було не найрозкішніше, але для Цінь Фена воно було саме таким, про яке він мріяв.\nНе зважаючи на нескінченні спроби Джень Ґвей прогнати його, він уперто відмовлявся йти. Коли Джень Ґвей замкнув його за дверима, він просто проспав у дворі три місяці поспіль.\nВін навіть десь роздобув форму, точнісінько таку, як у Джень Ґвей. Відтоді куди б не йшов Джень Ґвей, він ішов слідом.\n\nЗгодом гірські селяни, звісно, вирішили, що він служить у Бюро допомоги, називаючи його то «Констеблем Цінь», то знову «Констеблем Цінь».\n«У дядька Чень досі не знайшлася курка! Тітка Сюй попросила мене принести яйця, а потім мені ще треба віднести це просо Кульгавому Тао... О! І той дерев’яний орел без кінця крутиться на місці, треба полагодити й його!»\nМожливо, він просто звик, що його називають констеблем Цінь, але щоранку, щойно розплющував очі, працював так, наче мав невичерпний запас енергії.\n\n«Гей, ти справді думаєш, що тут зможеш стати героєм?» — запитав Джень Ґвей, примружившись на палкого, дивакуватого юнака й доброзичливо даючи йому пораду.\nТієї миті Цінь Фен тримав лівою рукою кошик із яйцями, правою — мішок проса, а у волоссі в нього застрягло куряче перо. Він на секунду серйозно замислився, а тоді щосили вигукнув: «Авжеж!»
Ручного перекладу ще немає — показано машинний.
Запропоновані переклади
Завантаження...