← На головну

Попередній перегляд перекладу

Англійський оригінал · основний файл
When Yang Fan arrived in Sageplow Stead, he brought exactly three things with him: a wrapped bundle of books, a jar of pickled vegetables, and a blank notebook.\nHe'd picked up the notebook back when he was studying at the Inkbound Order. When a classmate asked what it was for, Yang Fan simply said he planned to keep a record of village affairs. "You're going to be a village officer, not an imperial historian," the classmate scoffed. "What could you possibly need to write down?" Yang Fan didn't answer. He just tucked the notebook into his satchel, keeping it close against his chest.\nHe truly wanted to do some good.\nBack at the Inkbound Order, a master had once given a lecture on the philosophy of Mencius. When the master spoke the words, "The people come first," Yang Fan felt it strike a chord deep in his chest. Later, when it came time to submit his civil service placement, he specifically asked for Sageplow Stead. His peers warned him that the region was a remote, grueling backwater. They couldn't understand what he hoped to gain by going out there. "Someone has to go," he replied.\nHe didn't take a single moment to rest on his first day. Instead, he walked from door to door until the sun went down. By nightfall, he had filled over a dozen pages with tiny, dense handwriting. He noted which elders had bad knees, whose roofs leaked in the rain, whose kids were old enough for school but weren't attending, and whose scallion crops were being eaten by pests.\nBefore long, the villagers noticed that the young official's notebook was filling up with hand-drawn circles. A circle meant a job to be done. Once he handled it, he would cross the circle out and scribble a quick note in the margins explaining how he'd fixed it.\nYang Fan had a terrible habit of muttering to himself as he walked. Once, entirely lost in thought, he walked face-first into an old tree, raising a nasty lump on his forehead. Old Man Sun, who was resting in the shade nearby, just chuckled. "Careful, Fan. That tree isn't going to jump out of your way." Rubbing his head, Yang Fan sheepishly admitted his mind was elsewhere.\n"You run yourself ragged from one end of this village to the other every single day," Old Man Sun said, taking a slow drag from his pipe. "What are you even after?"\nYang Fan thought about it for a moment. "I just want to do right by the folks here."\nOld Man Sun didn't press him. He just exhaled a puff of smoke. "Go put some cold water on that lump."\nAs Yang Fan nodded and walked away, the old man watched him go and muttered, "Silly boy."\nYang Fan didn't hear him. His mind was already racing ahead to tomorrow: he needed to fetch water for Granny Wang, check on Aunt Zhang's chickens one more time, and figure out how to pave the east road before the rains turned it to mud.\nThe notebook remained safely tucked inside his robes, resting right over his heart.\nPage by page, it was growing thicker.
Китайська довідка · основний файл
杨帆到耕读村那天,带了三样东西。一包袱书,一罐腌咸菜,一个空本子。\n本子是他在文津馆时就备下的。同窗问他带空本子干啥,他说记村里的事。同窗说,你是村官,又不是史官,记啥?他没接话。本子揣进包袱里,贴着心口那侧。\n他是真想做点事。\n在文津馆读书时,先生讲《孟子》,讲到“民为贵”,他坐在底下听着,心里像被什么东西撞了一下。后来考吏员,他填了耕读村。同窗说那地方偏,路远,你去那儿图啥。他说,总得有人去。\n到村里的头一天安顿下,他没歇。挨家挨户走,走到天黑,本子上记了十几页。谁家老人腿脚不好,谁家屋顶漏雨,谁家孩子到了年纪还没进学,谁家葱地今年遭了虫。一条一条,字挤得密密麻麻。\n后来村里人发现,这个年轻村官的本子上,圈越来越多。圈上的意思是待办。办完了,圈就涂掉,旁边写上办了什么事,字小小的,挤在边角上。\n他走路还有个毛病,嘴里老念叨。有回一头撞在老树上,额头起了个包。孙大爷在树底下乘凉,说帆子啊,树又没动。他捂着额头说,想事呢。\n孙大爷问他,你这天天跑东家跑西家,图啥。\n帆子想了想,最后说,总得对得起乡亲。\n孙大爷没再问。抽了口烟,说额头那个包,回去拿凉水敷敷。\n他应了一声,走了。孙大爷看着他的背影,嘟囔了一句。\n“傻小子。”\n杨帆没听见。他在想王奶奶家的水缸明天还得挑,张婶家的鸡得再去看一趟,村东头那截路下雨就泞,得想法子。\n本子揣在怀里,贴着心口那侧。\n一页一页,越记越厚。

Довідка, а не основа перекладу

Коли Ян Віяло прибув до Села Хліба й науки, він приніс із собою рівно три речі: загорнутий згорток книжок, банку маринованих овочів і чистий записник.\nВін придбав записник ще тоді, коли навчався в Чорнильній Варті. Коли однокласник запитав, для чого він, Ян Віяло просто сказав, що планує вести записи про сільські справи. «Ти будеш сільським урядником, а не імперським істориком», — глузливо мовив однокласник. «Що тобі взагалі може знадобитися записувати?» Ян Віяло не відповів. Він лише сховав записник у свою торбу, тримаючи його близько до скрині.\nВін справді хотів зробити щось добре.\nКолись у Чорнильній Варті один наставник прочитав лекцію про філософію Мен-цзи. Коли наставник промовив слова: «Народ — понад усе», Ян Віяло відчув, як вони глибоко торкнулися його скрині. Пізніше, коли настав час подати заяву щодо призначення на державну службу, він спеціально попросив направити його до Села Хліба й науки. Товариші попереджали його, що цей край — віддалена, виснажлива глушина. Вони не могли зрозуміти, що він сподівається здобути, вирушивши туди. «Хтось має поїхати», — відповів він.\nПершого дня він не взяв собі жодної миті на відпочинок. Натомість ходив від дверей до дверей, аж поки сонце не сіло. До ночі він заповнив понад дюжину сторінок дрібним, щільним почерком. Він занотовував, у кого зі старійшин болять коліна, у кого протікає дах під дощем, чиї діти вже достатньо дорослі для школи, але не ходять до неї, і чиї посіви зеленої цибулі нищать шкідники.\nНевдовзі селяни помітили, що записник молодого урядника заповнюється намальованими від руки кружечками. Кружечок означав справу, яку треба виконати. Коли він розв'язував її, то закреслював кружечок і швидко занотовував на полях, як саме все виправив.\nЯн Віяло мав жахливу звичку бурмотіти собі під ніс під час ходьби. Якось, цілком поринувши в думки, він врізався обличчям у старе дерево, набивши на лобі добрячу ґулю. Старий Сун, який неподалік відпочивав у затінку, лише хихикнув. «Обережніше, Віяло. Це дерево не збирається відскакувати з твого шляху». Потираючи голову, Ян Віяло зніяковіло визнав, що думками був далеко звідси.\n«Ти щодня виснажуєш себе, бігаючи з одного краю цього села до іншого», — сказав Старий Сун, повільно затягнувшись люлькою. «Чого ти взагалі прагнеш?»\nЯн Віяло на мить замислився. «Я просто хочу чинити по совісті з людьми, які тут живуть».\nСтарий Сун не став його розпитувати. Він лише випустив клубок диму. «Іди приклади до ґулі холодну воду».\nКоли Ян Віяло кивнув і пішов, старий проводжав його поглядом і пробурмотів: «Дурний хлопчисько».\nЯн Віяло його не почув. Його думки вже мчали до завтрашнього дня: треба було принести води бабусі Ван, ще раз перевірити курей тітоньки Джан і придумати, як вимостити східну дорогу, перш ніж дощі перетворять її на багнюку.\nЗаписник надійно лежав схованим під його вбранням, просто над серцем.\nСторінка за сторінкою він ставав дедалі товщим.

Запропоновані переклади

Завантаження...

Кіт із банкою для донатів

Підтримка проєкту Winds4UA

Кошти йдуть на розвиток і технічну підтримку проєкту, оплату сервера та домену. І на каву розробнику · без неї воно якось не пишеться.

Підтримати Куди йдуть кошти